Співрозмовнику, я тебе не виню.
Про дочасне ми вели розмову,
Моє ж серце прагло в далину...
До небес, до Господа, до раю!
Про сім\'ю й роботу ти згадав,
Про свої досягнення, таланти.
Запитав мене як й я живу.
Як живу? - Поволі помираю...
Хочеш мати більше, - говорив,-
Для себе й для рідних заробити.
Слухав я і чуючи жалів,
Що багато так не встиг зробити.
Молодий ще я, хоч не юнак,
Та хвороба мрії обірвала...
Все ж щасливий я! Хвороба - знак,
До Ісуса стежечку вказала.
Я живу, радіючи, щодень,
Бо на день ще ближчим є до неба!
В серці живе рій святих пісень,
О, як мало тут людині треба!
Слухав я тебе, твої хотіння,
Ті, такі приземлені здалися;
А потрібне лиш одне - спасіння,
Щоби Бога задуми збулися.
Я стояв і слухав...а мені,
А мені хотілося у небо,
Де не буде болі, суєти,
О, як мало тут людині треба!
Кожен день я ближчаю туди,
Кожен день ціную - Божа милість!
Друже мій, безцільно не живи,
Ти здоровий - і це Божа милість.
Поспіши Його в життя впустить,
Хай Він стане ціль твоя і мова.
Не живи дочасним, не живи,
Лиш Христос правдива є основа!!!
Комментарий автора: Вірш написаний після розмови з хворою людиною, і поданий як її роздуми. У ньому передано думки, бажання, цінності тієї людини. Людини, яка розуміла, що завтра може не настати. А що далі?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Крик души : СКАЖИ ИМ: КАК СИЛЬНО Я ИХ ЛЮБЛЮ! - Андрей Жаворонков Я всюду с тобой, куда бы ты себя не загнал. Я был с тобою, до того, как ты впустил Меня в свою жизнь. Я не оставлю тебя и не покину тебя, даже если ты отречешься Меня… Что бы ты не сделал, как бы низко не пал, ты не перестанешь быть Мне сыном. Мне не важно, кем себя считаешь ты. Мне важно кем Я, тебя считаю. Ни что, не в силах отменить нашего родства. Не убегай от меня. Я нуждаюсь в тебе.
